Не залишай...
© Автор і виконавець Тарас Коковський, 2012
Як місця не знаходжу від печалі,
І кожен спогад — все, що в мене є,
Мені лиш ніжність чарівних конвалій
До розпачу вдаватись не дає.
Згадаю знову в самоті вокзальній
Отой твій погляд, — щирий та ясний,
І найдорожчий дотик губ прощальний,
Що білим птахом розбиває сни.
Скажи — чому любились і стрічались,
І говорили ті палкі слова,
Два серця нині жалем повінчались,
І небокрай твій потяг вже сховав.
О ні, не будь, не будь така жорстока,
Не забувай щасливі юні дні,
Бодай ще раз, красуне синьоока,
Свій ніжний погляд подаруй мені.
Зимова ніч щось лагідно шепоче,
Сліди розлук ховає знову сніг,
І навіть вітер заважать не хоче
Сніжинкам тихо падати до ніг.
І квітне жаль трояндами сумними,
І знову в серці смуток через край...
Серед людей з байдужими очима
Не залишай мене, не залишай.
